Для Вас, батьки

Консультація для батьків

Тема:"Розвивайте у дитини логічне мислення"    

Сьогодні ні в кого не виникає сумнівів щодо успіхів у підготовці малюків до    школи в їх фізичному,  психічному, інтелектуальному розвитку. Але важливо пам’ятати, що ще більш ніж раніше зростає роль батьків, кожного дорослого,      який відповідає формуванню особистості дитини  в сім’ї, навчанню її читання, письму, математики, логічному мисленню.

    Математична підготовка дитини проводиться під керівництвом дорослого поступово, в процесі систематичних занять, направлених на ознайомлення з кількісними, просторовими і часовими відношеннями. Заняття можуть проходити у формі гри, бесіди, розповіді й пояснень дорослого, а також організації практичних дій самих дітей (накладання, прикладання, вимірювання, вирізання, побудови, перелічування, письма, штриховки і т. д.). В результаті у дитини формується знання про те, що навколишнє життя заповнене багатьма звуками, рухами, предметами, які відрізняються за своєю природою, кількістю, формою, розміщенням у просторі. Чим точніші у дітей знання, тим глибше вони розуміють оточуючу їх дійсність.

    Одночасно з придбанням знань у дитини розвиваються навички порівнювати окремі предмети і множини, виділяти основні їх якості, об’єднувати. Оперуючи різними множинами (предметами, іграшками, геометричними фігурами) дитина вчиться встановлювати рівність і нерівність множин, називати кількість певними словами: більше, менше, порівну, стільки-скільки. Порівняння конкретних множин готує дитину до засвоєння в майбутньому поняття числа. При організації навчання батьки повинні звертати увагу на те, щоб дитина правильно називала терміни: «число», «цифра», «фігура», «величина» та інше. Звичайно, все це потребує від батьків ціле направленості й послідовності в роботі, а також методичної підготовки.

    Пропоную різні завдання, рекомендації для організації математичних занять з дітьми дошкільного віку. Для розвитку логічного математичного мислення батьки повинні мати наступний матеріал: дрібні предмети та іграшки (мотрійки, кубики, качечки, зайчики, ґудзики),  карточки (картонні листки, на яких будуть розкладатись ці предмети), а також силуети птахів, тварин, комах, фруктів, овочів, геометричні фігури (м’ячі, куби, круги, квадрати) різні за кольором і за величиною. Цей матеріал необхідно тримати окремо від усіх іграшок, якими грається дитина самостійно. Це може бути «чарівний мішечок» чи «чарівна скринька», в які складаються іграшки. Матеріал для кожного заняття батьки добирають у відповідності з метою навчання і пропонують дитині тільки той, який необхідний для даного заняття.

     Результат роботи буде залежати від того, наскільки ви зможете зацікавити дитину, як забезпечите її практичну і пізнавальну активність на занятті. Так, на одному із занять дорослий ставить мету: познайомити дитину з тим, що предмети відрізняються один від одного за величиною, бувають великі й маленькі. Проводяться дидактичні ігри «Гра з мотрійкою» (дитина відкриває мотрійку, знаходить меншу за попередню, поставити завдання «Знайди велику (маленьку) мотрійку), «Поклади маленьку мотрійку у маленьку іншу, а потім у велику» і т. д.). «Гра з пірамідою» (завдання аналогічне).

     З метою закріплення знань про те, що предмети відрізняються за величиною потрібно організовувати спостереження на прогулянці: велика і маленька собачки, вантажна і легкова машини, чому вантажна машина велика?  і т. д. Закріплення знань про величину можна організовувати і при одяганні, роздяганні, підготовці до прийому їжі, сервіровці столу. Наприклад: перед дитиною ставлять дві чашки: «Що це? Подай мені велику чашку, а собі візьми маленьку». Потім дорослий кладе дві різні за величиною ложки і каже: « Знайди маленьку ложечку і поклади її в маленьку чашку, велику ложку – у велику чашку».

     Мама і бабуся на кухні. Запропонуйте дитині подати велику моркву і маленьку. Ось так ненав’язливо батьки допомагають дитині придбати знання про величину предмета.

      Порівнюючи предмети, дорослий  допомагає дитині встановлювати схожість і відмінність між ними за кольором, формою, величиною, а потім кількісній якості. Виділення цих якостей дає можливість дитині групувати предмети. Так, прибираючи іграшки на місце, дорослий пояснює дії: «Всіх ляльок поставимо на поличку, машини – піч поличку, кубики – в коробку» і т. д.  Або ж  тато домовляється з дитиною: «Всі іграшки будемо порівнювати з лисичкою. Ті, які менші лисички – в коробку, а які більші – на стіл». Так дитина складає множину предметів за їхньою величиною і одночасно оцінює кількість: маленьких іграшок багато, а великих – мало.

       Одягаючи дитину на прогулянку, маму звертає увагу на ширину шарфика, тасьми  в шапки і т. д. Гуляючи по доріжках, дорослий відмічає їхню довжину і ширину. Розглядаючи на вулиці будинки, дитина дає характеристику величині й кількості дверей і вікон.

       Організовуючи ігри та заняття з дитиною, дорослий повинен приділяти велику увагу розвитку мови дітей, активному використанні слів «великий», «маленький», «довгий», «короткий», «високий», «низький», «широкий», «вузький».

      Перш ніж навчати рахувати, впізнавати цифри, дитина повинна засвоїти елементарне поняття про сукупність предметів – множину, навчитися виділяти в оточуючому середовищі «багато предметів» і «один». Ці елементарні уявлення  і стануть фундаментом подальших знань.

      Як же навчити дитину бачити в навколишньому сукупність предметів, виділяти один з них?

       Першим помічником вашим стануть твори усної народної творчості, ті самі пісеньки, потішки, прислів’я. Наприклад: читаючи потішку (Сорока-білобока), потрібно сказати, що на руці багато пальчиків – багато діток у сороки. Аналогічно з іншими потішками.

        Збираючись з дітьми на прогулянку, не забувайте, що природа також може стати вашим помічником.  Збираючи шишки, гриби, горіхи в кошик, звертайте увагу на те, що ви кладете один горіх ( гриб, каштан), другий … і в кошику стає багато. Потім пригостіть всіх друзів, всім дали по одному горіху, а в кошику нічого не залишилось. Знову збираєте в кошик і знову стає багато, тому, що поклали нові. Дорослий показує дитині, що різні предмети можуть зустрічатися в різній кількості і цю кількість можна позначити словами «один» або «багато».

     В процесі виконання різних вправ вчить дитину логічному мисленню, розуміти запитання «Скільки?» (Скільки стало?, Скільки залишилось?, Яких іграшок менше?, Чому?, Яких іграшок більше і чому ти так думаєш?).

       Діти молодшого дошкільного віку повинні навчатися не тільки виділяти окремі елементи в множині, але й уміти порівнювати дві множини між собою накладанням і прикладанням. Практичне поелементне (один до одного) порівняння множин дасть змогу дитині побачити, що більших предметів може бути менше ніж маленьких, одних і других може бути порівну (стільки – кільки).

       Запропонуйте дитині допомогти вам накрити на стіл, на кожну серветку потрібно поставити тарілку, добавте ще одну тарілку. «Чого більше, а чого менше? Що треба зробити, щоб стало порівну?». Не спішіть допомогти дитині, вона повинна сама знайти відповідь. Адже в дитини розвивається логічне мислення. Завдання можуть бути різними і з різними предметами.

     В результаті систематичної роботи  діти засвоюють першопочаткову кількісну уяву, вчаться складати множини з окремих предметів, знаходити в навколишньому середовищі певну кількість предметів, встановлювати рівність і нерівність між двома множинами накладанням і прикладанням, відображати дії в мові.

     Знайомлячи дитину з формою предметів легше це зробити не примусово, в ігровій формі. Ви миєте посуд. Запропонуйте дитині допомогти вам і разом обстежте посуд. Після цього запропонуйте ігровий прийом: Хто більше знайде і назве круглих предметів. В «змаганні» можуть взяти участь всі: тато, мама, бабуся. Дитина зацікавлена, сама шукає предмети круглої (квадратної, трикутної) форми, порівнюючи їх з іншими. Побачивши який-небудь предмет, запропонуйте визначити його форму. «Якої форми цей дорожній знак? Чому ти так думаєш? На яку фігуру схоже вікно? Чому ти так думаєш?».

    З метою вправляння в розрізненні й називанні геометричних фігур можна організувати з дитиною ігри «Знайди таку ж фігуру», «Добери колеса до поїзда», «Викладання візерунка», «Доміно» та інші.

    Важливе значення для розвитку дитини має орієнтир у просторі. Потрібно пам’ятати, що формування навичок орієнтування в просторі потребує багаторазового повторення, конкретного показу того, що повинна діяти дитина. Ось деякі зразки вправ на закріплення понять «ліва сторона», «права рука (нога)», «попереду», «позаду»:

1.     Постав стілець з правої (лівої) сторони від себе.

2.     Поверни голову вправо (вліво).

3.     Зроби крок вперед (назад), вправо (вліво).

4.     Візьми в праву руку м’яч, а в ліву – куб.

5.     Стань так, щоб ведмедик був позаду (попереду).

6.     Що розміщено попереду (позаду)?

    За завданням дорослого діти розкладають іграшки, картинки на столі або аркуші паперу: вгорі, внизу, зліва направо. При цьому широко використовують ілюстрації з книг.

     Хочеться порадити батькам, що давши дитині завдання, не спішіть їй відразу допомагати, дайте можливість дитині самостійно подумати, помислити, аж потім уточнюєте відповідь, доповнюєте дію, пояснюючи, чому саме так.

Консультація для батьків

"Рухова активність - запорука здорового способу життя".

Рух стимулює роботу всіх органів і систем людського організму, особливо кровообігу, поліпшує забезпечення організму киснем і прискорює обмінні процеси.Користь для фізичних вправ безперечна, але важливо пам’ятати, що фізичні навантаження слід дозувати. Вони повинні враховувати загальний стан організму. Людям із хронічними захворюваннями, перед початком занять фізкультурою чи процедурами загартовування слід порадитися з лікарем. 

Наукові спостереження останніх років доводять, що дефіцит рухів призводить до різних змін в організмі. Відомо, що особи, які довго ведуть малорухливий спо­сіб життя, частіше хворіють (особливо на сечокам'яну хворобу). Обмеження м'язової діяльності протягом 2—6 тиж. у спортсменів призводить до дистрофічних і деструк­тивних змін м'язових волокон. Гіпокінезія здорової лю­дини зменшує мінеральну насиченість і підвищує виділення кальцію з організму. У дітей настають зміни у серцево-судинній системі. Довготривала обмеженість рухів — один із факторів і патологічного стану, який нині ще вичерпно не досліджений. Більшість спостережень її впливу на орга­нізм проведено на тваринах, у дорослих людей і мало — у дітей. Але й так зрозуміло, що на організмі, який росте, дефіцит рухів та м'язової діяльності позначається ще більше. Численні експерименти пока­зують, що без руху починаються процеси відмирання, атрофії, тобто явища часткової смерті у живому орга­нізмі. Якщо машина (нежива матерія) зношується від роботи і стає непридатною, то живий організм ство­рюється, формується, удосконалюється тільки при функ­ціональному навантаженні, бо живій матерії властиво відновлюватися у час відпочинку за допомогою речо­вин, які вона одержує від зовнішнього світу з їжею. У живому організмі постійно відбувається обмін речо­вин, а в машині його немає. Довгий час вважали, що відновлення здійснюється само собою, автоматично. Але тепер добре відомо, що процеси обміну речовин, самовідновлення, росту відбуваються тільки внаслідок збудження, функціонального навантаження.

Введення систематичних фізичних вправ, активних ігор на свіжому повітрі усуває функціональні зміни, нормалізує сон.

Одноразове виконання фізичних вправ не викликає стійких змін в організмі. Для формування їх потрібна систематичність і поступове збільшення фізичного на­вантаження. Руховий режим слід здійснювати в усі сезони року. Фізичні вправи, інтенсивність і обсяг на­вантаження, тривалість і частота повторень повинні відповідати станові здоров'я і функціональним мож­ливостям дитини.

Правильно побудований руховий режим сприятливо діє на скелетну, кісткову системи та основні функції організму. Під впливом тренування в м'язах збільшує­ться кількість капілярів, товщають кістки. Настають зміни не тільки в органах кровообігу, а й у крові — зростає рівень гемоглобіну, еритроцитів, позитивні змі­ни відбуваються в печінці, серці, головному мозку, органах дихання. Знижується сприйнятливість до про­студних захворювань, особливо тоді, коли заняття про­водяться на свіжому повітрі. Отже, правильно органі­зований руховий режим сприятливо впливає на весь організм, його органи та системи.

Якщо ж фізичні заняття не оздоровлюють, то, на­певно, вони неправильно організовані. При надмірно­му фізичному навантаженні у дітей може розвинутися невротичний стан.

Звільняти малят грудного віку від масажу, гім­настичних вправ, дошкільників — від фізичних занять, а школярів — від фізичної культури можна лише тим­часово, на час гострих та інфекційних захворювань. Після них заняття відновлюють за порадою лікаря. Об­сяг занять з дітьми, які мають хронічні захворювання, визначає лікар, враховуючи діагноз захворювання та функціональні можливості організму. Якщо такі діти не займаються фізкультурою, створюються умови для зниження опірності організму до несприятливих факто­рів зовнішнього середовища і прогресування захво­рювання.

У наш час кожній людині відомо, що фізкультура і спорт корисні для здоров'я. Що ж стосується ролі руху для фізичного і психологічного розвитку дитини, то про це наголошується майже в усіх книгах про дітей. Дійсно, неможливо уявити здорову дитину малорухливою. Установлено, що кожен руховий акт здійснюється в просторі і часі, тому дитина, яка активно рухається, отримує можливість набути за певну одиницю часу більшого об'єму інформації, що, як наслідок, сприяє прискореному формуванню її психіки. Фахівцями доведена також взаємозалежність рухової активності і розвитку мовлення. Рухова активність збільшує словниковий запас дитячого мовлення, сприяє більш осмисленому розумінню слів, формуванню понять, що покращує психічний розвиток дитини.

Таким чином, можна виділити наступні основні моменти у впливі рухової активності на організм дитини. Це створення енергетичної основи для росту і розвитку та сприятлива стимулююча дія на формування психічних функцій. Такі положення в сукупності забезпечують і оздоровчий ефект фізичних вправ.

Фізичний розвиток дитини проявляється в таких основних властивостях, як сила, швидкість, спритність, гнучкість, витривалість. Кожна із цих властивостей сприяє і зміцненню здоров'я. Суттєвий позитивний вплив на підвищення витривалості, наприклад, мають фізичні навантаження у вигляді повільного бігу та стрибків. Але чи доцільно рекомендувати біг малюкам середнього дошкільного віку? Стверджувальна відповідь на це запитання не залишає сумнівів. Нині доведені як доцільність, так і оздоровча ефективність використання спочатку елементів, а потім і повноцінних, але не дуже тривалих комплексів бігових навантажень у повільному темпі ( швидкість до 7 - 8 км на годину).

Починати такі вправи можна вже на третьому році життя, чергуючи їх з ходьбою, стрибками, дихальною гімнастикою та підкиданням дрібних предметів. Дистанція перших пробіжок не повинна перевищувати 40 - 50 метрів. Звичайно, проводити такі заняття краще в ігровій формі. Важливо підкреслити, що найбільший оздоровчий ефект дають сюжетні ігри з тривалими біговими навантаженнями. Наприклад, хтось із дорослих зображує коня, мотоцикл, катер тощо.

Важко переоцінити значення для здоров'я дітей таких ігор, як всім відомий «Квач», «Гілка», класики, «Мотузочка». Багато цікавих рухливих ігор проводяться м'ячем, скакалкою та іншими предметами. Важливо, щоб в іграх малюків брали участь дорослі, здатні створити навколо себе атмосферу радості. У цих заняттях навантаження збільшується поступово, але не шляхом подовження дистанції, яку пробігає дошкільник, а шляхом повторення ії 2-3 рази під час одного заняття. На 4 - 5 роках життя можна перейти до більш тривалих пробіжок, спочатку до 80 -100, а потім до 150-200м.

Наступним видом корисних навантажень, що мають суттєву оздоровчу та загально розвивальну дію, є плавання. Цей вид спорту має ту перевагу, що ним можна займатися в будь - якому віці. Плавальні навантаження зміцнюють м'язи серця, покращують кровообіг; плавання також є ефективним засобом профілактики і навіть лікування порушень осанки і сутулості. Установлено також, що плавання має позитивний вплив на процес росту дітей.

Вид циклічних вправ, який мають освоїти діти середнього дошкільного віку, - це їзда на велосипеді. Малятам 3 -4 років рекомендується пересування на триколісному велосипеді. Цей процес приносить дітям неабияке задоволення, а також зміцнює м'язи кінцівок, розвиває фізичні якості - силу, спритність, витривалість. Діти - велосипедисти стають більш сміливими та наполегливими і отримують безліч позитивних емоцій завдяки своєму триколісному другу.

Отже, заняття спортом з дітьми можуть бути дуже різноманітними, головне - їх послідовність, систематичність та вірна організація.

При хорошій підготовці до походу та правильній його організації малюки не тільки отримають неабияке задоволення, позитивний емоційний настрій, відкриють для себе багато нового та цікавого, пізнаючи світ, але й суттєво зміцнять своє фізичне та психічне здоров'я.

Консультація для батьків:

 «Формування самостійності у дітей в трудовій

діяльності »

        Звичайно , виховати самостійну, організовану  та працелюбну дитину неможливо лише в стінах дитячого садка. Адже особистий приклад і участь батьків у трудовому вихованні дітей має величезне значення. Тому активно залучаємо їх до цієї роботи. Проводимо з ними бесіди, консультації, залучаємо до участі в освітньому процесі, у  «Дні  добрих спав »даємо конкретні рекомендації щодо прийомів трудового виховання вдома, які трудові доручення слід давати конкретним дітям , як правильно оцінити результати дитячої праці, підтримати у випадку невдалого виконання доручення.

       Для виконання трудових обов’язків вдома під керівництвом батьків ми пропонуємо посильні для дитини доручення , зокрема:

·               підтримувати порядок у своєму ігровому куточку;

·                        поливання кімнатних рослин;

·               якщо сім’я тримає город, квітник, виділити для дитини грядку , де вона може посіяти городні культури;

·               допомогти мамі у хатній роботі – підмести підлогу, витерти пил. прибрати посуд зі столу;

·               мити чайний посуд    , витирати його акуратно ставити на місце.

Коли діти усвідомлюють свої обов’язки та набувають практичного досвіду , у них з’являється впевненість у власних силах та можливостях, готовність працювати. Вони із задоволенням виконують свої обов’язки , допомагають молодшим братикам та сестричкам. Спостерігаючи , як працюють дорослі , діти разом з ними прибирають приміщення , пратимуть , готуватимуть, працюватимуть в саду і на городі. Батькам потрібно потурбуватися , щоб знаряддя праці , якими користуються діти , відповідали їхнім силам і можливостям, а дитячу працю супроводжував оптимістичний , радісний настрій. Для того щоб діти любили працю , щоб вона поступово стала для них потребою, необхідні міцні трудові навички, які формуються лише у результаті повсякденного вправляння, а обов’язки усвідомлення , то їх систематичне виконання у дитячому садку переросте у звичку.

  Варто пам’ятати , що дитина працюватиме охоче лише тоді , коли розумітиме, що її праця потрібна. Якщо ж дитина відчуватиме , що виконує щось нікому непотрібне , то й працюватиме без зацікавленості, що може спричинити формування у неї зневажливого відношення до своєї і чужої праці.

   Отже , саме праця – один із провідних чинників усебічного розвитку дітей.  Праця корисна для здоров’я дитини, якщо вона посильна і правильно організована. Рухи дитини , яка володіє трудовими навичками, більш точні та впевнені , вона ліпше орієнтується в просторі, їй зрозуміліший плин часу. Праця сприяє розумовому розвитку. Неоціненне значення праця має і для морального виховання дитини. Адже під час роботи виховуються такі якості особистості, як здатність до подолання перешкод. Спостережливість, зосередженість, старанність, самостійність, ініціативність.

 Порадник для батьків щодо трудового виховання дітей :

·                   залучати дитину до трудових справ сім’ї якомога раніше;

·    за дитиною старшого дошкільного віку закріпити постійні обов’язки, за виконання яких вона має бути відповідальною;

·                   не допускати відхилень  від встановлених дорослим вимог , щоб не давати дитині приводу до ухиляння від своїх обов’язків ;

·                   не кирати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення;

·                   учити дитину працювати , прищеплювати її елементарні навички трудової діяльності – раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу;

·                   не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім навантаженням;

·                   не підганяти дитину, чекати , поки вона закінчить роботу сама;

·                   завжди дякувати дитині    за допомогу чи старанно виконане доручення;

·                   не забувати хвалити дитину за ту роботу. Яка вимагала від неї особливих зусиль.

Консультація для батьків.

" Небезпека на водоймищах в зимовий період".

Льодостав – це період, коли спостерігається нерухомий крижаний покрив на річці або водоймі. Тривалість льодоставу залежить від тривалості і температурного режиму зими, характеру водойма, товщини снігового покриву.

Ранній льодостав, тобто що почався раніше звичайного терміну, можливий у випадках різкого раннього похолодання на річках з повільною течією або невеликих закритих водоймах де течія відсутня.

Особливістю раннього льодоставу в початковий його період є тонкий і неміцний лід, ополонки (частенько припорошені щойно випавшим снігом), дуже тонкий лід прибережної кромки унаслідок досить високої температури, що перешкоджає швидкому і рівномірному нарощуванню товщини льоду за всією площею водойма. Тому особливо важливо, щоб пам'ятали про це діти. Вони люблять ходити на замерзлі озера, річки, кататися на ковзанах, санчатах, забуваючи при цьому, що може лід виявитися тонким і провалишся під лід.

В цілях запобігання проваленню під лід в цей період рекомендується утриматися від виходу на лід, особливо дітей. Ніхто не знає товщини льоду, ніхто не може запобігти біді.

Наша зима особливо небезпечна. Лід при частій зміні температури швидко підтає і дитина не знаючи цього, виходить грати на водойм. І ось тоді на поріг підступає біда: лід тріскотить і провалюється, відкриваючи глибину водойма. Дуже швидко можна опинитися в холодній крижаній воді. Така вода сковує людину, його рухи і важко без допомоги сторонніх вибратися на берег.

Добре якщо ще ти провалився під лід недалеко від берега, на мілководді.

Тоді, при проваленні під лід в прибережній зоні, необхідно вийти на берег, віджати одяг, вилити воду з взуття і, щонайшвидше дістатися до найближчого житла.

Якщо ж біда застала людину на середині водойма або в місцях, де велика глибина, то рятуючи людину необхідно користуватися певними правилами. Рятувати дитину, що потрапила під лід може лише доросла людина. Вона досвідчена і зможе правильно діяти в цих обставинах. Для надання допомоги людині, що потрапила в ополонку забороняється підходити до її краю. Рухатися до постраждалого по льоду необхідно повзучи. Щоб площа опори на лід була якомога більше, допомога надається за допомогою підручних засобів (палиці, ременя брюк, шарфа і тому подібне). Витягнувши постраждалого на берег потрібно віджати від води його одяг і прийняти заходи до швидкої доставки його в найближче житло.

Пам'ятайте! Ігри на льоду водойма дуже небезпечні! Краще кататися на санках і ковзанах в спеціально обладнаному для цього місці. Необхідно пам'ятати завжди про небезпеку тонкого льоду і підтавання льоду.

 Консультація для батьків.

Тема: "Вибухонебезпечні предмети – петарди, балончики, бенгальські вогні, хлопавки."

Вибухонебезпечними предметами в наші дні мож­на вважати будь-яку речовину або предмет, які здатні вибухати й завдавати чимало біди тим, хто не вміє з ними поводитись.

Вибухонебезпечні предмети становлять смертельну загрозу. До них належать: артилерійські снаряди; реактивні та інженер­ні міни; авіабомби; детонатори; ручні гранати; набої різних видів. Усі вони містять вибухові речовини й можуть вибухнути від удару, тертя, струсу або інших механічних дій.

Навіть після довготривалого перебування у воді або землі ці речовини не втрачають здатності вибухати. Не встигнеш і оком морг­нути, як снаряд чи граната розлетяться на сотні осколків, здатних спричинити смерть чи каліцтво.

Зовнішній вигляд боєприпасів від тривалого перебування в ґрунті або у воді сильно змінюється: під впливом вологи вони деформуються, іржавіють і від найменшого дотику можуть вибух­нути. Ця зброя може розірватися в руці. Відомо чимало випадків, коли хлопці, не підозрюючи про небезпеку, гралися знайденими предметами.

Гра з вибухонебезпечними предметами загрожує втратою здо­ров'я не лише тому, хто вирішив погратися, але й товаришеві, який стоїть поруч.

Тому в разі виявлення незнайомих предметів або схожих на ви­бухонебезпечні:

-      у жодному разі не можна торкатися знахідок власноруч і доз­воляти це робити іншим;

-      про знайдені підозрілі предмети слід негайно повідомити до­рослих (МНС, у школі, міліції, найближчій установі);

-      не можна розпалювати багаття поблизу знахідки;

-      слід запам'ятати дорогу до того місця, де була виявлена знахід­ка, й поставити застережний знак.

Категорично забороняється:

-      брати вибухонебезпечний предмет у руки, зберігати його, на­грівати та ударяти по ньому;

-      переносити, перекладати, перекочувати його з місця на місце;

-      намагатися розібрати;

-      використовувати для розведення вогню, кидати, класти у во­гонь;

-      заносити в приміщення;

-      закопувати в землю;

-      кидати в криницю або річку;

-      здавати на металобрухт;

-      використовувати для виготовлення саморобних піротехнічних засобів - петард чи вибухових пакетів.

Невиконання цих вимог і правил може призвести до тяжких наслідків, що, на жаль, трапляється дуже часто.

За перше півріччя 2009 року на території України внаслідок спроб самостійного вилучення вибухонебезпечних предметів по­страждало 10 осіб (із них четверо дітей), у тому числі загинуло чотири особи (з них двоє дітей).

Пам'ятайте, що знешкоджувати вибухонебезпечні предмети мають тільки спеціально підготовлені фахівці піротехнічних груп, які пройшли фахову підготовку та мають навички роботи з «від­лунням війни».

Сьогодні щонайпильнішу увагу приділяють піро­технічним засобам: петардам, хлопавкам, бенгальським вогням, ракетницям тощо.

Новорічні та Різдвяні свята полюбляють і діти, і дорослі. Чо­мусь побутує думка, що справжнє свято не може обійтись без зву­кових та світлових ефектів у вигляді феєрверків, петард, салютів. На жаль, рідко хто задумується над тим, яку небезпеку приховують у собі піротехнічні вироби побутового призначення.

Ці предмети здатні розриватися в руках людини, яка не вміє з ними поводитися. Можливий також інший варіант, коли така річ зроблена з порушеннями технології виготовлення. Така іграш­ка може призвести до небезпечних і тяжких наслідків. Невміле та неграмотне використання піротехнічних виробів іноді призво­дить до непередбачуваних ситуацій: палаючі ракети залітають на балкони квартир, розбивають шибки вікон у будинках. Унаслідок необережного поводження з петардами трапляються нещасні ви­падки, під час яких чимало людей, а особливо дітей, отримують травми очей, опіки рук тощо. На жаль, інколи ці міні-вибухоне-безпечні предмети можна побачити і в дитячих руках. Відомі ви­падки, коли діти залишалися без верхніх або нижніх кінцівок, без очей тощо.

Щоб уникнути нещасних випадків, слід точно знати інструк­ції щодо використання петард у побуті. Займатися цим повинні дорослі люди, які добре розуміють наслідки їхнього неправильного застосування.

Категорично забороняється:

-      користуватися саморобними піротехнічними засобами;

-   запалювати бенгальські вогні біля ялинки, при великому скуп­ченні людей, біля дітей у маскарадних костюмах;

-     підривати петарди в приміщенні, в покинутих будівлях, біля житла людей;

-      цілитися хлопавкою в обличчя, стріляти в легкозаймисті пред­мети.

Ракетниця для феєрверків повинна перебувати лише в руках досвідченого дорослого.

Для виготовлення феєрверків, які раніше називали бризками світла, використовують порох.

Отож, не грайте з вибухонебезпечними предметами! Застері­гайте від цього своїх товаришів! Пояснюйте їм, що такі ігри вкрай небезпечні!

Але небезпечними є не тільки боєприпаси й піротехнічні вироби.

Що пишуть на балончиках, аби попередити біду? Чому треба дотримуватися цих застережень? Учитель. На небезпечних предметах, як правило, є такі за­стережні знаки.

Інколи ви можете натрапити на незнайомі предмети. У жодному разі не беріть їх у руки, як би цікаво вам не було. Вони можуть бути небезпечними.

Йдучи по вулиці, звертайте увагу на підозрілі предмети. Ними можуть бути:

-      невідомий згорток або деталь, яка лежить у салоні машини чи прикріплена зовні;

-      залишки різних матеріалів, які не повинні перебувати в цьому місці (мішки, згортки, пакети, дроти);

-      висячі дроти або ізоляційна стрічка;

-      сумка, портфель, коробка.

Помітивши річ без господаря, обов'язково зверніться до працівника міліції або іншої посадової особи, зателефонуйте машиніс­тові метро, повідомте водія автобуса (тролейбуса, трамвая).

Не чіпайте знахідки, відійдіть від неї якнайдалі.

Консультація для батьків

Тема: «Педикульоз»

Педикульоз (вошивість) (від лат. Pediculus «воша») — паразитарне захворювання шкіри та її дериватів — волосся , викликане вошами.

На людині можуть паразитувати головна воша (Pediculus Humanus Capitis), платтяна воша (Pediculus Humanus Corporis) і лобкова воша (Phtyrus Pubis). Відповідно до цього розрізняють педикульоз головний, платтяна і лобковий. Може також виникати змішаний педикульоз, коли присутній інфестаціі змішаного типу (напр., одночасна інфестаціі головний і платтяна воші).

Воші живляться кров’ю господаря, а яйця (гниди) приклеюють до волосся (платтяна воша відкладає яйця в складках одягу, рідше приклеює до волосся на тілі людини).

Воші пов’язані з людиною з давніх часів. Перші повідомлення про них зустрічаються у Аристотеля (IV століття до н.е.). Засохлі воші були виявлені в стародавніх похованнях людини: у єгипетських, перуанських і індіанських мумій. Воші знайдені також на муміфікованих трупах людей в Гренландії і на Алеутських островах (XV століття).

Майже за 500 років до н. е.. Геродот писав, що у єгипетських жерців і писарів завжди були ретельно поголені голови, «-щоб ніяка воша чи інша нечиста тварина не могла причепитися до них, коли вони служать богам-» З цією ж метою голили голови і підборіддя фараони, царі і вельможі в Давньому Єгипті, Вавілонії та Ассирії.

У Європі спалахи педикульозу регулярно спостерігаються протягом 200 років. Пік захворюваності припадає на початок осені, коли діти повертаються додому з таборів і пансіонатів.

Збільшення кількості хворих на педикульоз спостерігається, коли люди живуть скупчено та / або в антисанітарних умовах, наприклад, під час війн, катастроф. Багато хто переконаний, що вошами легше заразитися нервовим, постійно хвилюється людям. Іноді це пов’язують зі зміною запаху людини в стані постійного стресу.

Що провокує Педикульоз (вошивість):

Головні воші (Pediculus humanus capitis) — прозорі або сірувато-жовті комахи завдовжки до 4 мм, що паразитують, в основному, в області чола і потилиці, звідки вони можуть поширюватися і на інші ділянки голови. Протягом 20-30 днів воша відкладає до 10 яєць (гнид) на день. Через 8-10 днів з гниди утворюються личинки, які перетворюються потім у доросле воша, яка через 10-15 днів починає сама відкладати яйця. Тривалість життя воші до 38 днів.

Воші не стрибають і не літають, вони повзають. Отже, зараження відбувається при прямому контакті волосся, особливо довгих, а також через рушник, гребінець, інші речі. Воша може переповзати з однієї голови на іншу у вагоні електрички, в магазині, на пляжі, в басейні.

При укусі воші виділяють слину, що викликає досить сильний свербіж. Це веде до появи расчесов, порушення цілісності шкірних покривів, розвитку кров’янистих кірочок.

Головні воші передаються від людини до людини при безпосередньому контакті (або через одяг, білизну, предмети побуту, гребінця і т. п.).

Платтяна воша (натільна воша) (лат. Pediculus humanus corporis De G. var. Vestimenti, іноді просто Pediculus corporis) — комаха, паразит людини, що володіє суворої моноксенностью.

Вважається, що в 1909 році Шарль Ніколь в дослідах по зараженню платтяних вошей на хворих висипним тифом мавпах вперше встановив, що воші є переносниками висипного тифу. Однак у вітчизняній літературі зустрічаються описи того, що цей факт був встановлений ще майже за два десятиліття (1892 р.) до дослідів Ніколя, професором Київського університету Г. Н. Мінха.

Платтяна воша зазвичай паразитує на одязі людини. При цьому вона живе і відкладає яйця (гниди) в складкаходягу і на її ворсі, а харчується тимчасово переходячи з одягу на шкірний покрив.

Воші добре пристосовані до харчування на господарів. При цьому вважається, що платтяна воша, на відміну від головного, еволюційно більш молодий вид паразита, оскільки одяг як субстрат для проживання членистоногого з’явилася значно пізніше, ніж волосся на шкірному покриві ссавців.

Ротовий апарат комахи-паразита є колючі голки, укладені в вивертатися з ротової порожнини м’яку трубку (хоботок), краї якої щільно притискаються до проколюємо шкірі. Кровосмоктанні здійснюється за рахунок м’язових скорочень глоткового насоса і глотки. У слині вошей міститься фермент, що перешкоджає згортанню крові.

З короткого стравоходу кров надходить у сильно розтягується шлунок. Зазвичай доросла особина випиває від 1 до 3 мкл (0,001-0,003 мл) крові. Середня вага комахи дорівнює 1 мг. Самки більше розмірами і вагою і випивають більше крові, ніж самці. Через напівпрозорий хітин добре видно процес харчування вошей кров’ю: їх черевце роздувається, кишечник ритмічно скорочується, приймаючи в себе все нові й нові порції крові, а тільце її стає темно-червоного кольору.

У 2010 році був розшифрований геном платтяна воші. Його обсяг виявився виявився найменшим серед усіх відомих комах — 108 мільйонів пар нуклеотидів.

Лобкова воша або площица (лат. Pthirus pubis) — ектопаразітіческое комаха з підряду вошей (лат. Anoplura), що живе на тілі людини переважно в лобкової зоні, на статевих органах, навколо заднього проходу, рідше в інших покритих волоссям областях: у пахвових западинах, на грудях і в зоні живота, в області брів, вій, вусів, бороди. Харчується виключно кров’ю свого господаря. Без їжі помирає протягом 24 годин. Однак, поза тілом людини може впасти в анабіоз і знаходитися в ньому до кількох місяців. Захворювання, що викликається поразкою цим комахам, називається лобковий педикульоз або фтіріаз.

Розміри лобкової воші досягають приблизно 1-3 мм. Самки більші за самців в 1,5 рази.

Лобкова воша відкладає яйця біля основи волосся, а сама прикріплюється хоботком до усть волосяних фолікулів зазвичай на шкірі лобка і мошонки. Зараження відбувається, в основному, статевим шляхом. Можливе зараження через постільну білизну.

Неможливо заразитися вошами від тварин, так як ці паразити видоспецифічність і можуть жити тільки на тварині.

Симптоми педикульозу (вошивості):

Інкубаційний період від моменту зараження до появи симптоматики може тривати до 30 днів і більше.

Потрапляючи на волосяну частину шкіри, і прикріплений до волосу з допомогою кліщів, розташованих на ногах, воша встромляє свій ротовий апарат у шкіру і смокче кров. У місці укусу, під впливом подразнення шкіри секретом слинних залоз з’являються сверблячі плями і вузлики. На шкірі живота можуть з’явитися синюшні плями, вони утворюються з гемоглобіну крові під впливом ферменту, що виробляється залозами вошей. Також ознаками лобкового педикульозу можуть бути невеликі червоні плямочки на нижній білизні — це виділення, що залишаються паразитами. Якщо у зараженої хворого рясне оволосіння, то лобкова воша може переповзти на шкіру грудей, живота, стегон, кінцівок, пахвових западин, брів і вій. При наростання сверблячки з’являються расчеси, що призводять до посилення і поширення запалення, утворюються ранки і шкірочки, лущення шкіри. На тлі расчесов може приєднатися інфекція, тоді на шкірі з’являються дрібні гнійники.

Діагностика педикульозу (вошивості):

Огляду на педикульоз підлягають усі особи, які звертаються за медичною допомогою і проходять планові медичні огляди.

При огляді пацієнта вошей можна побачити неозброєним оком. Комахи краще помітні, після того, як нап’ються крові. При лобковому педикульозі воші виглядають у вигляді сіро-бурих точок, розташованих біля кореня волосся. Воші абсолютно нерухомі, проте при спробі відірвати їх вони проявляють ознаки життя і ще більш активно чіпляються за волосся, від якого відриваються з великими труднощами. Найчастіше виявляють гниди, прикріплені до волосся.

Лікування педикульозу (вошивості):

Для лікування педикульозу необхідний комплексний підхід, який знищить як гнид (яйця), так і дорослих особин. Способи боротьби відрізняються для різних видів вошей.

Для позбавлення від площіци (лобкової воші) можна застосувати наступний спосіб:

— Збрити все волосся там, де це можливо (на лобку, пахвах), для уникнення зараження місця укусів продезінфікувати 10% білої ртутної маззю.

Білизна і одяг слід прокип’ятити або обробити парою, т.к. простий низькотемпературної прання може виявитися недостатньо. Після високотемпературної обробки слід на тиждень вивісити білизну, бажано на сонці у провітрюваному місці.

Інший спосіб включає обробку інсектицидним препаратом, з подальшою пранням і тижневим провітрюванням на сонці.

Найбільш дієвим вважається знезараження одягу і білизни в пароформаліновою камері. Цей метод більш ефективний, тому що поєднує високотемпературну і хімічну обробку.

При обробці одягу слід враховувати, що гниди можуть відкладатися в товстих складках і швах одягу, де вони можуть витримати недостатню теплову обробку.

Враховуючи особливу епідеміологічну значимість платтяної педикульозу і можливість фіксації гнид не тільки на ворсинах одягу, а й Пушкова волоссі шкірного покриву людини, при поширеному процесі необхідно вирішувати питання не тільки про дезінсекції одягу, а й про обробку хворого одним з педікулоцідних препаратів.

I. Кращий спосіб: дорослих вошей вичесати, потім 3-4 дні, у міру появи сверблячки — гарячий фен. поки не висушіть всіх нововилупленних.

II. В аптеках зараз продається широкий асортимент протипедикульозних засобів — шампуні, мазі, аерозолі. Найбільш відомі педікулоціди (препарати, що вбивають вошей і їх гниди):

— 20% водно-мильна суспензія бензилбензоату (препарат для лікування корости, раніше використовувався також проти педикульозу, але зараз це не рекомендовано)

З перерахованих препаратів деякі не мають овоцидну (вбиває гниди) ефектом. Навіть при наявності овоцидну ефекту частина гнид, як правило, виживає, тому важливо видалити їх механічно. Дослідження, в Західній Європі, Канаді та США, Ізраїлі, Аргентині, Росії встановили, що головні воші набувають стійкості до більшості протипедикульозних препаратів, що ускладнює лікування такими засобами, як перметрин і фенотрін. Тому зараз у всьому світі з’явилися натуральні засоби від вошей і гнид від. У Росії це засіб — "РОШ ТОВ Подвійний вплив". Містить екстракти рослин і масел, які не є пестицидами і дозволені до застосування для косметики. Натуральні препарати діють не так як хімічні. Дихальна система вошей складається з дихальних трубочок або трахей, — розгалужуються по всьому тілу і сполучених з дихальця, розташованими з боків черевця і грудей. Молекули ефірних масел проникають в дихальну систему і закупорює дихальні отвори вошей. Воші гинуть від задухи і зневоднення.Завдяки фізичній механізму дії, а також тому, що полісахариди в складі масел і екстрактів входять також до будова комах, ускладнюється розвиток стійкості вошей до інгредієнтів таких препаратів.

При використанні будь-яких коштів від вошей слід максимально точно дотримуватися інструкції, оскільки ці препарати дуже токсичні. Багато хто з них протипоказані вагітним і годуючим жінкам, маленьким дітям.

Існують також численні народні рецепти для позбавлення від вошей. Зазвичай вони менш ефективні в порівнянні з аптечними засобами і не обов’язково менш токсичні. Не слід використовувати їх тільки тому, що ви соромитеся купувати засоби від вошей в аптеці.

— 50% господарського мила + 50% гасу, отриманий концентрований розчин розбавити перед нанесенням на волосся водою 1:10 (100 мл розчину на 1 л води)

— Журавлинний сік (ефективний проти гнид, так як своєю кислим середовищем він розчиняє верхню оболонку яйця)

— Оцет (9%-й столовий оцет розводиться водою в два рази для отримання концентрації кислоти 4,5%)

— Дігтярне мило (діє завдяки високій концентрації лугу)

— Ефірні масла (чайне дерево, лаванда) — наносять на волосся кілька крапель не для лікування, а для профілактики зараження вошами, наприклад, незараженим членам сім’ї.

— Гас вогненебезпечний, погано змивається, псує волосся (вони стають липкими і брудними на вигляд), ускладнює розчісування;

— Оцет сушить волосся, а концентрований розчин може викликати сильні опіки;

— «Дихлофос» і аналогічні засоби дуже токсичні. Можна отримати отруєння.

Крім того, застосування таких засобів пов’язано з незручностями: на волосся потрібно надіти поліетиленовий пакет, обмотати голову рушником і тримати в такому вигляді довгий час.

Існує ще один досить радикальний спосіб знищення головних вошей — це забарвлення волосся синтетичної фарбою. У фарбах міститься багато їдких хімічних речовин, які вбивають воші і гниди.

Після використання будь-яких засобів слід обов’язково прочесати голову спеціальним частим гребенем і видалити кожне яйце вручну. Це займе декілька днів, так як вивести гниди непросто. Для досягнення максимальної ефективності слід розчісувати волосся гребінцем з дуже маленьким кроком зубчиків — наприклад, спеціальним частим гребенем «AntiV». Звичайні гребінця погано видаляють гнид, при їх використанні треба додатково знімати гниди пальцями. Якщо волосся довге, то їх доведеться зрізати хоча б до плечей, щоб було легше вичісувати мертвих комах і яйця. Полегшити вичісування можна, нанісши на волосся бальзам, риб’ячий жир, масло, надавши «ефект ковзання». Масло оливи позбавляє від паразитів, а масло герані робить ще й протизапальну дію, загоює рани.

При боротьбі з головним педикульозом вкрай важливо знешкодити (прокип’ятити, пропрасувати) особисте білизна інфестірованного людини (подушки, рушники, наволочки, простирадла і т. д.). Також слід оглянути інших членів сім’ї (однокласників, дітей в тій же групі дитячого саду і т.д.) на предмет зараження.

Профілактика педикульозу (вошивості):

— Дотримання особистої та громадської гігієни: регулярне миття тіла (не рідше 2-х разів на тиждень), зміна натільної і постільної білизни; прання постільної білизни при високій температурі, проглаживание одягу гарячою праскою, особливо швів, де воші зазвичай відкладають яйця.

— Нанесення рідини з чайного дерева і лаванди в потиличну частину і за вуха з метою запобігання появи вошей.

— Кип’ятіння використаних речей (переважно рушників, головних уборів, постільної білизни, одягу, що має капюшони і коміри, м’яких іграшок) з метою запобігання повторного зараження педикульозом.

— Для перевірки наявності вошей слід розчесати голову над світлою тканиною.

Консультація для батьків «Природно-екологічне виховання дітей дошкільного віку»

Ефективність  формування  екологічної компетентності дитини  великою мірою алежить від середовища, в якому відбувається її життєдіяльність, екологічно-розвивальне  середовище в широкому розумінні – це  єдність природного , предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я». Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту з природним оточенням та спілкування з дорослими (педагогами, батьками). Це неперервна, педагогічнозумовлена спільна діяльність дітей, а також  дітей і дорослих. У ній останні своєю поведінкою, щирою увагою, почуттями, словами навчають малюків взаємодії з природою.

Навколишнє середовище, в якому розвивається дитина, може бути різним: підтримувальним, насиченим, комфортним, розвивальним, а подеколи навіть ворожим. Щоб сформувати екологічну  компетентність  дитини, дорослий має сам орієнтуватися в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих) мати сформоване  почуття  громадянської  відповідальності за стан природи, бажання та діє вуготовність до її  збереження.

Сьогодні, в умовах  технічного  прогрессу  існує  небезпечна  проблема, яку слід  проаналізувати. Сучасні  діти, особливо це  стосується   маленьких громадян, багато часу проводять  біля телевізорів, комп’ютерів і, звичайно, такий  спосіб  життя становить певну  небезпеку для них. Дитина  живе у штучному  середовищі.  Маючи з наймолодшого  віку  мобільний телефон, ком’ютер, електронні  іграшки, вона воліє  більше  бувати  вдома. Так у дитини  в   трачається  можливість   взаємодіяти  з природними  об’єктами, її  прогулянки  переважно  обмежуються  територією біля  будинку, дитячим майданчиком, вона не отримує  достатньо  вражень, дихає  забрудненим повітрям. На жаль дорослі часто не розуміють причин захворювань дітей, а їх кількість дедалі  зростає.

Спілкування з дітьми показує, що дошкільнята часто не можуть відрізнити яблуню від груші, тополю від каштана, а трав’яні рослини різних  видів для них просто «трава». Природу, на їхню думку, можна побачити на дачі, для них вона є чимось далеким від їхнього життя, незрозумілим.

Дорослі не привертають  уваги дітей до того,  що поряд з людьми живее безліч  різноманітних  тварин і рослин. Багато  малят  відчувають страх перед природою, для них вона чужа, сповнена таємниць. Малюки постійно чують застереження  дорослих: «Пісокбрудний», «Жук можевкусити», «Жаба бридка» тощо. Діти нерідко  бачать, як дорослі на їх очах без вагань байдуже чавлять  комах, ламають гілки  дерев, захаращують місця  відпочинку. Можна не сумніватися у тому, що  дитина  наслідуватиме їхню поведінку, і в таких випадках будь – які педагогічні  технології  безсилі, адже у свідомості малюків існує майже  нездоланна  перепона – приклад поведінки  батьків, найавторитетніших для них людей. Діти стають байдужими до страждань, бою і смерті живих  істот.

Саме тому зважаючи на це  педагогічний  процес з формування  екологічної  компетентності   дошкільнят  від  бувається     на території  дошкільного  навчального  закладу де створені   клумби, газони.

До природної  складової  розвивального  середовища  належить також груповий куточок  природи. Кожен його об’єкт має сприяти екологічному вихованню дітей, бути орієнтованими на розвиток дитини, спонукати  її до діяльності: пізнавальної, естетично-споглядальної, морально-ціннісної, практично-спрямованої. З огляду на це , кімнатні рослини розташовані на рівні очей малюка, щоб забезпечити доступ до них з усіх боків.

У процесі мовленнєвої  діяльності  дітям  пропонується  придумати  казки, оповідання на екологічну тематику: «Зламане деревце», «Пригоди маленького мурашки», «Чому в рибкисумніочі?» тощо.

В іграх дітей якнайширшев икористовується природні об’єкти: каштани, жолуді, шишки, камінці, мушлітощо.

Усе це у комплексі сприяє створенню насиченого розвивального екологічного середовища,  повноцінній життєдіяльності  дітей.

Консультація для батьків   «Як навчити дітей бачити красиве»

                Навчити дітей бачити красиве - справа складна. Якщо батьки самі щиро люблять природу і дбайливо ставляться до неї, вони зможуть передати ці почуття дітям. Діти дуже спостережливі і чуйні до слів, настрою  дорослого, вони швидко бачать позитивне і наслідують своєму наставнику. Любов до природи означає не тільки певний душевний стан, сприйняття її краси, а й її розуміння, її пізнання.

          Завдання полягає в тому, щоб підвести дітей до світоглядних висновків: про єдність і різноманітність природи, зв'язках і взаємозв'язках між різними об'єктами природи, постійними змінами у природі та її розвитку, доцільності взаємин між живими істотами в природі, раціональне використання природи і охорони її. Паралельно з цим йде формування у дітей здатність естетично ставитися до світу, сприймати і оцінювати прекрасне, своєю діяльністю множити красу навколишнього, спонукати замислюватися над взаєминами людей і природи.

      Свідомо організується  і направляється батьками знайомство дитини з естетичними цінностями,  починається з сприйняття предмета, і з створення його цілісного образу. При цьому правильні уявлення про предмети найлегше формуються в процесі їх безпосереднього чуттєвого сприйняття, як зорового, так і слухового і дотикового. Крім того, він отримує відомості від дорослого, передані словесним шляхом: йому розповідають, пояснюють, читають. Обидва ці шляхи пізнання тісно пов'язані між собою.

         Серед завдань естетичного виховання дітей на одне з перших місць розвиток здатності естетичного сприйняття, що є основою естетичних почуттів, художнього смаку, естетичної оцінки і естетичного ставлення.

        Діти часто пов'язують поняття «добро» і «краса» з природою, з дбайливим ставленням до неї. Досвід свідчить: багато діти знають, що природу треба берегти, але, лише доповнені естетичним почуттям, позитивним ставленням, ці знання впливають на їх поведінку; насолоду красою природи, почуття любові до неї визначають їх практичну діяльність по її охороні, множенню її скарбів.

       Задовольнити дитячу допитливість, залучити дитину до активного освоєння навколишнього світу, допомогти йому оволодіти засобами пізнання зв'язків між предметами і явищами дозволить саме гра. Відображаючи враження від життєвих явищ в образах гри, діти відчувають естетичні та моральні почуття. Гра сприяє поглибленому переживання дітей, розширенню їх уявлень про світ . Чим різноманітніші за змістом ігрові дії, тим цікавіші й ефективніші ігрові прийоми. При вигадуванні  потрібно орієнтуватися на знання дітьми життєвих ситуацій і особливостей поведінки людини, тварин. Ігрові прийоми навчання, спрямовані на вирішення дидактичних завдань. Гра вимагає від дитини бути уважним учасником спільної гри з однолітками, він повинен запам'ятати всі позначення, повинен швидко збагнути, як вчинити в несподівано виниклої ситуації, з якої треба правильно вийти. Однак весь складний комплекс практичних і розумових дій, які виконує дитина в грі, не усвідомлюється ним як процес навмисного навчання - дитина вчиться граючи.       

 Проведення ігор в природних умовах має свої складнощі: діти легко відволікаються, звертають свою увагу на сторонні предмети, на людей і т.д. Тому в таких іграх доцільно застосовувати наочний художньо оформлений матеріал, придумувати цікаві ігрові моменти, дії, зайняти всіх дітей рішенням єдиного завдання.

       Ігри, направлені на еколого-естетичне виховання, можуть бути згруповані таким чином:

Ø Ігри з ознайомлення з флорою і фауною:

Ø Ігри з ознайомлення навколишнього середовища (неживою природою);

Ø   Ігри з ознайомлення з діяльністю людини.

      Щоб гра пройшла успішно і мета була досягнута, необхідно, щоб вона супроводжувалася великим барвистим наочним матеріалом, з яким діти будуть безпосередньо працювати, виконуючи завдання тієї чи іншої гри. Великі розміри наочного матеріалу дозволяють добре його розглянути, реалізувати свою ігрову задачу.